Норвегія - рай для електрокарів?

​  Норвегія - рай для електрокарів? Частина #1,2,3..    

  Частина #1.
  Кінець грудня. Транзитом через польське місто Люблін ми вирушаємо у далеку Норвегію. У нафтову країну, де кожен сотий мешканець сидить за кермом електрокара.

  Мисливців за дешевими рейсами зустрічає Sandefjord Torp Airport, віддалений від Осло на 119 км. Спершу ми спробували орендувати електрокар просто з літака. Не вдалося, оскільки відомі прокатні бренди Hertz, Avis тільки починають пілотні проекти з електромобілями і не мають цих типів авто у віддаленому аеропорту. А внутрішні прокатні компанії не розраховані на іноземців, туристу їх знайти дуже складно.

  На допомогу приходить звичайний рейсовий автобус, який за ціною перельоту Люблін-Осло-Люблін доставить нас до центрального автовокзалу норвежської столиці.

  Дорога йде кілометровими тунелями або поміж прегарних скель. Час від часу в потоці машин, що випереджають автобус, прошмигує Tesla чи пропливає Nissan Leaf. Наближаємось до електрораю…

  Перше таксі, котрим у цей не ранній час дістаємося з автовокзалу до винайнятого житла, — гібрид Toyota Prius. Цю машину таксист арабського походження зможе дешево викупити у власника через три роки роботи на нього.

  Громадський транспорт за ціною 70 грн за поїздку спонукає шукати дешевші варіанти переміщення містом. Таким варіантом для чотирьох осіб є оренда електрокара (700 крон, тобто 100$, на добу). До того ж, можемо тепер побачити закутки, у які не ступає нога пересічного туриста. А мати під собою теплі сидіння, коли на дворі – 15С і вологість зашкалює за 90%, зовсім не зайве.

  Так і зробимо.  Завтра зранку.
  Для початку зустрічаємо схід сонця о 08:30 та випадково потрапляємо до невеличкого парку. Пройшовши трохи його стежками, з’ясовуємо,що насправді це кладовище Вар-Фрелсерс (Var Frelsers gravlund ) — місце поховання видатних діячів Норвегії. Ми одразу ж натрапили на могили Едварда Мунка і Генріха Ібсена

  Температура на вулиці та бажання ранкової кави змушують рушати далі і ми переміщуємося в сучасний квартал новобудов, де розташований ринок Mathallen. Одразу ж порівнюємо його з рідною Бесарабкою. На жаль, не на користь останньої. Усе сяє, як у величезному супермаркеті, але з маленькими цікавинками. Місця продавців і зона відпочинку для відвідувачів створені охайно, креативно, без зайвої нав’язливості. Кава таки справді запашна та смачна!

  Прямуємо до компанії з оренди авто. Через кілька вуличок біля тротуарів бачимо перші припарковані електромобілі й зарядки: Nissan, Golf.

  В офісі компанії Avis постояли в черзі, тимчасом спілкуючись із місцевим студентом і він порадив нам чудові місця біля фьйорду.

  Отримавши ключі від Nissan Leaf на паркінгу, ми намагаємось розібратися з бортовим компом, у якого всі налаштунки місцевою мовою.

  Попри те, що вікінги добре володіють англійською, більшість сайтів та сервісів — норвезькою… Панель приладів показує, що нам дали машину не зі 100%-м зарядом. Але то не проблема – мапа зарядних станцій натикана значками через кожну вулицю.

  До речі, всі електромобілі мають номери серії EL. Таким чином, відеокамери спостереження за рухом не будуть Вас штрафувати за їзду у смузі громадського транспорту.
----------------------------------------------------------
  Частина #2.
  Ніч тут узимку триває 18 годин. тому вирушаємо за місто, побачити фіорд при денному світлі. На острові Несоя (Nesoya) мешкає середній клас, який не любить шуму великого міста. Тут є і причали, і гарний кам’яний пляж.. Притрушена снігом, місцевість нагадує володіння Санта Клауса.

 
  Поруч із його казковим помешканням має обов’язково стояти Теsla як досить популярна автівка цього острова.

 
  Сонце сідає, а заряду дедалі менше… І ми вирушаємо в турне по інфраструктурі. Шукаємо ChaDeMo – станцію, якої так бракує в Україні і яка повністю зарядить електрокар за 30 хвилин. Найближча — біля супермаркета з не зовсім скандинавською назвою Kiwi. Тут знову все норвезькою, але не складно здогадатися: від нас вимагають надіслати СМС на короткий номер, не доступний у роумінгу.

 
  Стартові пакети в супермаркеті не продають, тому їдемо далі…

  Наступний пункт призначення – заправка відомої нафтовидобувної компанії StatОil. Ніби наше ОККО Спершу ми підрулюємо до яскраво-синього величезного блоку, який, виявляєтся, заливає бак воднем. Уже розміри цієї станції спонукають уявити, наскільки «проста» технологія зберігання та заправки H2.

  Поруч бачимо чергу із двох Nissan Leaf до платної швидкісної зарядки звичайним струмом. Ми треті.

 
  Заряджання триває 15 або 30 хвилин. Оплата відповідно до часу – 40 чи 80 крон (100/200 грн). Сідаємо пити каву.

  Через 45 хвилин черга доходить до нас, але… виявляється, що у норвежки перед нами проблема – з авто не виймається зарядний кабель. І тут починаються танці з бубном.

  Від’єднати електрокар пробують по черзі всі присутні на заправці. Доходить до моменту, який нас усіх вводить у ступор, а потім заставляє ледь не кататися по підлозі. Працівник набирає пакет гарячої води, міцно зв’язує ручки для герметичності, і… пропонує розгубленій власниці електрокара прикласти його до металевої частини входу в зарядку, щоб, типу, відтанув «приморожений» кабель. 10 хвилин танців із пакетом не допомагають.

  І тут ми, ще раз уважно розглянувши норвезьку інструкцію, розуміємо: чудові жіночка та заправник із Осло натискали не ті кнопки…

 
  Зрештою, ми теж успішно заливаємо бак, а бонусом першого досвіду швидкісної зарядки стає студент азіатського походження, який теж приїхав зі своїм електрокаром. Хлопець допоміг нам переналаштувати бортовий комп’ютер на англійську. Тадам!

  Наступною швидкісною зарядкою є станція дилера Nissan. Вона, виявляється, безкоштовна, тому там навіть пізно ввечері черга з кількох автівок.

 
  Їдемо далі, і в кількох кілометрах знаходимо офіс німецької компанії АВВ. Поруч – із десяток звичайних підзарядок типу «розетка», а також одна СhaDeMo. За 30 хвилин маємо фактично повний бак і вирушаємо на прогулянку нічним містом.

  Біля старовинної фортеці бачимо парковку з підзарядками на два десятки електрокарів.

 
  Тут ми розуміємо, для чого на брелку причеплений ключ (типовий електрокар має безконтактний доступ до авто). Всі міські зарядки на поштовому замку.

  Таке собі рішення від дрібних хуліганів. Залишаємо авто на годинку і насолоджуємось набережною, а також сучасною архітектурою поблизу оперного театру.

  Після кількох переміщень на автівці містом, починаємо відчувати: припаркуватися і підзарядитися завжди не проблема у радіусі 500 метрів. Тобто, де б Ви не зупинялися – біля роботи, офісу, місця зустрічі — на відстані 5- 10 хвилин ходи зможете зарядити електрокар і не платити за парковку.

 
  В цей же день вперше зустрічаємо міські зарядки середньої швидкості (Type 2). Доступ до них через RFID-картку, якої не маємо.

  Змерзлі і втомлені, повертаємося в апартаменти. На добранок, Осло!
-----------------------------------------------------------------------------------
►Норвегия, Осло, заправка для электромобилей.

-------------------------------------
  Частина #3.
  Слід згадати про нашу зустріч з норвезьким електромобілем Buddy, який в кінці 90-х, був першим проривом цієї країни у напрямку екотранспорту. Зараз він виглядає мініатюрно і грубувато, ніби витесаний варяжською сокирою. Завод Buddy уже кілька років як закритий — не зміг конкурувати з японським наступом у вигляді наймасовішого електрокара у світі — Nissan Leaf. Ми зустрілися з колишнім інженером цього заводу і поговорили про їх автопром. Наш співрозмовник захищав старі нікель-металгідридні акумулятори та пропонув нам придбати завод.

  Наступного дня ми вирішили відвідати знаменитий музейний півострів Bygdoy за 5 кілометрів від Осло. Тут на одній площі розташовані 5 музеїв: кораблів вікінгів, народного побуту (схожий на наш у Пирогові), морський, а також музеї двох найвідоміших норвезьких кораблів: “Фрам”, на якому Амундсен підкоряв південний полюс, та “Кон-Тікі” – пліт Тура Геєрдала, на котрому він переплив Тихий океан. Всі музеї наче створені для того, щоб нагадувати нащадкам вікінгів, що вони – велика морська нація. Руаль Амундсен та його команда вдивляються в темні води Північного моря, очікуючи нових відкриттів від своїх послідовників

 
  Відвідувачів було небагато, все ж таки різдвяні свята. Великі парковки – порожні, але жодної для електроавтомобілів. Сюди ще не дійшла міська програма безкоштовних парковок для електрокарів.

  Після музею нам треба було повернутися в центр міста — здати авто. Ми зупинилися біля офісу Avis. Згодом виявилося, що це була платна стоянка сусіднього офісного центру. Отримали штраф, який зараз намагаємося оскаржити, посилаючись на безкоштовність паркування для електромобілів.

  Всю другу половину дня ми збиралися присвятити іншим музеям Осло та планували пересуватися між ними громадським транспортом. Однак після швидкого підрахунку стало зрозуміло, що продовжити авто ще на 1 день коштує приблизно стільки ж, скільки ми всі разом витратимо на автобуси та трамваї. Враховуючи -15 надворі, постійні високу вологість та вітер, нікого не треба було довго вмовляти. Також ми отримували ще нагоду випробувати заправну інфраструктуру дорогою до аеропорту.

  Продовживши прокат, попрямували до Національної художньої галереї та Історичного музею. Тут знову не було проблем з парковкою, вбудована навігаційна система привела нас на зарядку на одній із тихих вуличок у центрі, вільною була 1 розетка, на іншій вже заряджався ще один Leaf.

 
  Приємним бонусом є те, що Національна галерея, Музей сучасного мистецтва і Музей декоративного мистецтва й дизайну у неділю мають вільний вхід. А в історичний – і до кораблів вікінгів — можна пройти по одному квитку. Відома картина Єдварда Мунка «Крик» виставлена разом із полотнами Мане, Матісса, Пікассо, Сезанна, скульптурами Родена. Також цікаво познайомитись із менш знаними, ніж Мунк, норвезькими авторами. Наприклад, із творчістю Гаральда Сольберга.

  Сучасне мистецво теж цікаве, але то вже наступний рівень Фінальною “музейною” точкою був знаменитий парк скульптур Густава Вігеланда. У 20-30 роки він створив приблизно 200 бронзових та гранітних статуй, що відображають різні стани людини й людського тіла. Інсталяція завершується знаменитою скульптурою Моноліт, великий стовб викладений із людських тіл, що прагнуть досягти вершини.

  Біля парку знову не було жодних проблем із паркуванням та підзарядкою, велика стоянка із багатьма авто, залишеними заряджатися на ніч, та близько 10 вільних розеток.

 
  Наступна наша зупинка – інтернет-кафе в емігрантському кварталі. Зарядка розташована буквально за 2 метри від входу до кав’ярні. Вся вулиця щільно запаркована, однак місце біля електрозаправки – попрожнє, норвежцям вдалося створити культуру непаркування звичайних авто на місцях для електрокарів.

  Останнім туристичним об’єктом для нас став Норвезький оперний театр. Припаркувалися знову без проблем, поруч із Теsla. Опера – чудовий приклад сучасної архітектури. Форма будівлі уособлює гори та природу Норвегії і по одній зі стін будинку можна у прямому сенсі “прогулятися”, піднявшись до “гірської вершини”. Що ми і зробили, отримавши чудову панораму моря та нічного Осло.

 
  Наступного дня наш літак був о чотирнадцятій годині, тож, прокинувшись о восьмій, ми спокійно вирушили в напрямку аеропорту, до якого від центру Осло приблизно 115 км. Ми ще не знали, що попереду нас очікує така кількість пригод Дорогою на карті Leaf були вказані дві швидкісні зарядки, також на мапі Норвезької асоціації електромобілів значилися три додаткові заправки. Тож ми сильно не переймалися: за нашими розрахунками, нам треба дозарядитись лише один раз.

  Здолавши без проблем 40 км по міжнародній (швидкій та чистій, дороги в Норвегії – це окрема цікава тема) трасі Е18, ми наблизилися до першої ChaDeMo-станції біля заправки StatOil. Пора підзарядитися! Під’їхавши, зрозуміли, що ця станція належить не StatOil, а компанії Green Contact. І для того, щоб її активувати, треба відправити СМС на спеціальний номер. Можливості оплати банківською карткою – не було.
  
 
  Поруч стояли 5 новеньких заправок Теsla, саме в цей час до однієї з них прибув місцевий мешканець. В нього не виникло жодних проблем, зарядки – безкоштовні, таким чином Теsla заохочує купувати свої недешеві автівки.

 
  Ми спробували купити локальну сім-карту на StatOil, однак там нічим нам допомогти не змогли. Довелося прямувати до наступної заправки.

  Наступна була у місті Драммен. Карта Leaf правильно показала дорогу до торговельного центру, однак заправки біля нього виявились дуже малопотужними.

  В цьому ж місті мапа асоціації показувала ще одну ChaDeMo. Трохи підзарядившись у торговельному центрі, ми рушили до ChaDeMo. І ось тут уперше інформація в інтернеті не відповідала дійсності. За вказаною адресою знайшли тільки порожнє місце біля будинку. Можливо, так було позначене місце під потенційну зарядку.

 
  Після цієї невдачі ми вже почали хвилюватися, оскільки до наступної ChaDeMo за картою було 42 км, а нашого заряду вистачало на 48. Однак усе одно треба було рухатись уперед – літак не став би чекати. Наступні 42 км їхали в економному режимі – швидкість 70 км/год та з виключеною пічкою: некомфортно, звісно, але 30-40 км проповзти можна.

  За 12 км до ChaDeMo ми досить довго їхали вгору, і тому заряду залишилося на 15 км. У Leaf індикатор розряду налаштований таким чином, що не показує кількість заряду, якщо залишається менше 14 км. Він просто починає постійно блимати на нулі. В таких умовах ми вирішили заїхати на будь-яку першу АЗС по дорозі. Такою виявилась Shell. На жаль, на їхній АЗС не було зарядок для електромобілів, але дівчата за стійкою були настільки приязні, що дозволили нам відключити різдвяну ялинку на вході і підключити наш електрокар до звичайної розетки.

  За наступні 15 хвилин ми отримали додаткових 5 км, що давало нам змогу добратися до ChaDeMo.

 
  Станція розташована в місті Хольместранд, біля супермаркету Kiwi. Як потім ми з’ясували у працівника цього магазину, мережа продуктових супермаркетів Kiwi цього року запустила програму “електрозарядка – біля кожного магазину”.

  На цій ChaDeMo для активації теж треба відправити СМС, у нас усе ще не було місцевої сім-карти. Навіть працівник супермаркету, до якого ми звернулися за допомогою, читаючи меню норвежською, не все зрозумів одразу. Йому довелось телефонувати в центр підтримки. На щастя з’ясувалось, що у Kiwi зараз в тестовому режимі працює схема “перші 25 хвилин – безкоштовно”, тож нам не довелося платити, а зарядка ввімкнулася у телефонному режимі після дзвінка нашого нового знайомого. Під час зарядження ми поспілкувалися з ним про перспективи розвитку електротранспорту, згадана тема – справді популярна в Норвегії.

  За 25 хвилин ми зарядилися на 62% (близько 85 км), до аеропорту залишалось 50 км, які ми нарешті проїхали без пригод (хоча і з виключенною пічкою, про всяк випадок ).

 
  Ключі від електрокару закинули просто в спеціальну скриньку, нікому не цікавий рівень заряду, хоча ми і брали авто “з повним баком”. У Avis – в аеропорту власна швидкісна ChaDeMo. Реєстрація на літак пройшла без проблем, у нас було ще 10 хвилин до її завершення.

  Що ж, подорож видалась дуже насиченою. Ми побачили реальну електроавтомобільну інфраструктуру та дістали чергову порцію натхнення для роботи в цьому напрямку в Україні. Норвегія ще не стала раєм для електромобілів, але, як нам здалося, має всі шанси для цього. Ми ж – знову хочемо повернутися до країни фйордів, вікінгів і смачного лосося.

►Опыт владения Tesla Model S в Норвегии (На русском)

Всі фото: © Iryna Briazgun
Джерело: electrocars.com.ua • 13.02.2015 • Автор: Iryna Briazgun • на Фото: Норвегія; Осло •
==========================================================================